Среда, 26-07-2017, 06:32 | Вхід

Новини міста


Їм не ставили ні пам’ятників, ні обелісків…

У останні похмурі дні осені наш народ вшановує пам’ять жертв однієї з найстрашніших трагедій 20-го століття – Голодомору, який трьома хвилями масових смертей прокотився Україною. І якщо про 1921 – 1923-й, 1946 – 1947-й ще можна говорити як про роки післявоєнного голоду, то ні в історії, ні у людських душах не знайти виправдання геноциду українців 1932 – 1933- го років. Фізичне винищення українських селян голодом  – це була свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати.

У нашому лохвицькому краї, у нашій рідній Лохвиці теж лютував голод. Щоб вижити, люди їли деревну кору й коріння, лісове листя й насіння, полову та усяку іншу неїстівну всячину, м'ясо загиблих птахів і звірів, котів, собак та щурів – такі свідчення очевидців, тих, кому вдалося пережити ті страхіття, нині зберігаються у фондах Лохвицького краєзнавчого музею.

А ще недавно, до років незалежності, про Голодомор в Україні не можна було згадувати. Тому так багато безіменних могил, тому ми дотепер не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Тоді їм не ставили ні пам’ятників, ні обелісків. Але є людська пам'ять – жива, і від того вічна. Саме вона є достовірним, а іноді і єдиним джерелом тих трагічних подій…      

26 листопада, у День вшанування пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій, лохвичани та гості міста, які брали участь у проведенні стратегічної сесії з культурного та туристичного розвитку міста, а серед них і перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, телеведуча і журналіст Ольга Герасим’юк, зробили  перерву і вийшли на подвір’я гімназії №1, аби стати свідками знакової у житті Лохвиці події  – ініційованого міською радою відкриття пам’ятного знака на місці братського поховання жертв Голодомору 1932–1933 років.

– Ми зібралися на старому кладовищі, щоб відкрити пам’ятний знак там, де у трьох безіменних братських могилах лежать десятки, а, можливо, й сотні заморених голодом лохвичан. Цей трагічний і незаслужено забутий факт з історії нашої Лохвиці став відомий фактично декілька днів тому завдяки лохвичанці Парасковії Гнатівні Головко, яка на час тих подій була 11-літньою дівчинкою. Нині через її спогади до нас звернули своє благання про упокоєння душ загиблі від голоду мешканці Лохвиці, а також ті, хто йшов через місто в пошуках кращої долі, але знайшов свій останній притулок у цих могилах, – сказав Лохвицький міський голова Віктор Радько,  виступаючи перед присутніми.

Скорботною хвилиною мовчання покоління нині живущих вшанувало світлу пам'ять тих, хто не витримав голодних тортур тих років…

– Аби ви знали, скільки тут ще й дітей поховано! Дві могили дощенту повні, а третя  – неповна, бо у як у 33-му буряки вродили, то в нас у Лохвиці голоду вже не було. Та батько мій раніше вмер з голоду, мама тільки пухла. А я травою в лісі вижила, – так про пережите, щораз зриваючись на сльози, розповіла учасникам зібрання 95-літня лохвичанка Парасковія Гнатівна Головко.

Вона добре пам’ятає, як під час Великого голоду у Лохвиці збирали на підводу мертвих дітей, жінок, чоловіків та звозили у ці могили: вранці привезуть, вкинуть у яму, землею притрусять трішки, і стоїть так все до обід, поки знов на це місце з центру не прийде підвода зі своїм мертвим вантажем… І, може,  б ці тяжкі спогади з часом її свідомість відсунула б у дальній кут забуття, аби не особиста трагедія, – з  міліцейських застінків, засуджений за заборонену в ті часи купівлю кінських шкур, у ці голодні могили потрапив і рідний брат Парасковії Гнатівни…

За упокій душ всіх невинно убієнних голодом лохвичан настоятель Благовіщенського храму протоієрей Микола відслужив панахиду, а в цей час учасники скорботного зібрання запалили і тримали у руках поминальні свічі.

– Сьогодні, згадуючи трагічні сторінки історії нашого народу, розуміємо, що люди, які тут поховані, вимагають увічнення пам’яті про Голодомор, жертвами якого вони стали. А відтак наше завдання – опорядити і доглядати ці братські поховання та разом з підростаючим поколінням всенародно згадувати про події, історична правда про які відкривається до цього часу, – сказав на завершення заходу очільник територіальної громади Віктор Радько. А лохвицька старожилка Парасковія Гнатівна Головко, витираючи сльози, промовила:

– Я буду молитися Богу за кожного, хто допоміг встановити хрест на цьому місці. Здається, наче нарешті знято тяжкий хрест й з моєї душі...

Вікторія Шрамко,

провідний спеціаліст зі зв’язків з громадськістю